Перший вірш має неймовірно осінній настрій....(правда він не повний а тільки частина,але та що подобається мені найбільше))

П’яне піано на піаніні трав
вітер заграв.
Спіють дні все менші,
нерівні,
піють по півночі півні
і ості,осокори,рій ос
і ось
вже осінь
осінь...
(Б.-І. Антонич)

І ше один вірш,на мою думку дуже класний:

Я нарисую тебе
пятое солнце
на белой стене...
очень
белой стене
восьмого роддома...
я подарю тебе свет
самой яркой звезды
и последний билет...
встречу назначу
на вечер
среды у парома...
Только ты приходи
и бери ссобой счастье.
Только ты приходи -
- я буду ждать.
Только ты не проспи,
чтоб меня в белом платье
горе, обиды и зло
не успели распять.
Я напишу для тебя
добрую сказу
про сны февраля...
сны февраля
без тебя
переполнены дымом...
Я подарю тебе мир -
безграничный уют
столичных квартир...
Быть с тобой
рядом всегда
мне необходимо...
Только ты приходи
и бери ссобой счастье.
Только ты приходи -
- я буду ждать.
Только ты не проспи,
чтоб меня в белом платье
горе, обиды и зло
не успели распять.

(Кальченко Г.)

СПАСИБО!

Добавлено (08.12.2009, 19:39)
---------------------------------------------
Сьогодні хочу розмістити раннього Ю.Андруховича, вірш з його першої збірки.

***
Самоспалення саду, і ця нетривка погода,
і розмита в деталях телевежі тупа стріла...
Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода,
наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила.

Це сезону тепла завершальні небесні сплески,
де в нечувану квітку злилися бензин та єлей,
поки вистигне грунт, поки виступлять гострі фрески
на сирій штукатурці домів, хідників, алей.

Тільки тінь! і крило! і повсюдне оголення суті –
ми йдемо до зими, і під нами гудуть, як поміст,
ці міста, до яких ми так владно (так ніжно) прикуті.
Нам ніколи не вийти з осінніх беззахисних міст!...

ех Львів....класне місто...

з.і.стосовно другого вірша,що я надрукував тут:
впринципі може це й пісня,я точно не знаю...це творіння меї доброї знайомої яке я прочитав в інтернеті.Тож стверджувати що це саме вірш не буду...Але одне можу сказати точно,він мені надзвичайно подобається...)

Александр Шевелёв

Одиночество

Когда теряет равновесие
твое сознание усталое,
когда ступеньки этой лестницы
уходят из под ног,
как палуба,
когда плюет на человечество
твое ночное одиночество, -

ты можешь
размышлять о вечности
и сомневаться в непорочности
идей, гипотез, восприятия
произведения искусства,
и - кстати - самого зачатия
Мадонной сына Иисуса.

Но лучше поклоняться данности
с глубокими ее могилами,
которые потом,
за давностью,
покажутся такими милыми.
Да.
Лучше поклоняться данности
с короткими ее дорогами,
которые потом
до странности
покажутся тебе
широкими,
покажутся большими,
пыльными,
усеянными компромиссами,
покажутся большими крыльями,
покажутся большими птицами.

Да. Лучше поклонятся данности
с убогими ее мерилами,
которые потом до крайности,
послужат для тебя перилами
(хотя и не особо чистыми),
удерживающими в равновесии
твои хромающие истины
на этой выщербленной лестнице.

Про Ю.Андруховича слышала много, но вот пришло время более тесно заинтересоваться видимо)))))... понравился

Сегодня - стихотворение Эмили Дикинсон (американская поэтесса конца 19 века):

Если сердцу - хоть одному -
Не позволю разбиться -
Я не напрасно жила.
Если ношу на плечи приму -
Чтоб кто-то мог распрямиться,
Боль - хоть одну -
Уйму,
Одной обмирающей птице
Верну частицу тепла -
я не напрасно жила.

+ + +

Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: «Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.

В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – «Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.

Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!

Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!

Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.

І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.

Водій сказав: «Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»

Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.

На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: «Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»

Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:

«На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».

Сергій Жадан

Понравился стих. Фотография нашего времени в слове. И последний куплет - саме те, payel!

звідкись я знаю цю фразу-"саме те",ніяк не можу згадати звідки.....

Да и я не припомню, откуда. Наверное, просто широко употребляемая фраза.

Есть ещё: "саме той!"

БАЛЛАДА ТОЧКИ

«Баллада? О точке?! О смертной пилюле?!.»
Балда!
Вы забыли о пушкинской пуле!

Что ветры свистали, как в дыры кларнетов,
В пробитые головы лучших поэтов.
Стрелою пронзив самодурство и свинство,
К потомкам неслась траектория свиста!
И не было точки. А было —— начало.

Мы в землю уходим, как в двери вокзала.
И точка тоннеля, как дуло, черна...
В бессмертье она?
Иль в безвестность она?..

Нет смерти. Нет точки. Есть путь пулевой —-
Вторая проекция той же прямой.

В природе по смете отсутствует точка.
Мы будем бессмертны.
И это —— точно!

А. Вознесенский

Сегодня вспомнился Феликс Кривин...

Мне хочется во времена Шекспира,
где все решали шпага и рапира,
где гордый Лир, властительный король,
играл не выдающуюся роль;
где Гамлет, хоть и долго колебался,
но своего, однако, добивался;
где храбрый Ричард среди бела дня
мог предложить полцарства за коня;
где клеветник и злопыхатель Яго
марал людей, но не марал бумагу;
где даже череп мертвого шута
на мир глазницы пялил неспроста.

Мне хочется во времена Шекспира.
Я ровно в полночь выйду из квартиры,
миную двор, пересеку проспект и -
пошагаю... Так, из века в век,
приду я к незнакомому порогу.
Ссудит мне Шейлок денег на дорогу,
а храбрый Ричард своего коня.
Офелия, влюбленная в меня,
протянет мне отточенную шпагу...
И я поверю искренности Яго,
я за него вступлюсь, презрев испуг.
И друг Гораций, самый верный друг,
меня сразит в жестоком поединке,
чтобы потом справлять по мне поминки.

И будет это долгое - Потом,
в котором я успею позабыть,
что выпало мне - быть или не быть?
Героем - или попросту шутом?